Отже, (оскільки й досі) зостається обітниця входу до Його відпочинку, біймося (своєї власної нездатності повірити в неї), щоб не виявилось, що хтось із вас (думає, що) опізнився (і вже не може її досягти). —До Євреїв 4:1, АМР
Проповідуючи про праведність, мені до вподоби використовувати одну ілюстрацію, тож я настійно раджу вам теж спробувати вдатися до неї. Сядьте на стілець, а потім спробуйте всістися на нього. Я знаю, що це може здатися безглуздим, адже ви вже й так сидите на стільці. Щойно ви це зробили, сісти на нього ще більше, ніж ви вже сидите, просто неможливо. Те саме стосується й праведності. Ісус примирив нас із Богом завдяки Своїй жертві на хресті, і ми не можемо зробити щось більше, ніж уже було Ним зроблено, аби стати ще праведнішими. Наша поведінка може покращитися, але тільки за умови нашого повного прийняття дару праведності, уже даного нам у Христі. Ісус, так би мовити, садить нас на стілець праведності, і нам потрібно розслабитися, замість намагатися бути тими, ким ми вже й так є. Жодна кількість правильних учинків не додасть нам праведності перед Богом; на це спроможний тільки Христос. У підтвердження цього апостол Павло молився про те, щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Закону, але з тією, що приходить завдяки вірі в Христа (див. До Филип’ян 3:9).
Вірю, що нам конче потрібно насправді усвідомити власну неспроможність зробити щось для того, аби стати праведними, і на додачу збагнути, що нам не потрібно доводити щось Богові. Власне завдяки цьому ми здобудемо здатність насолоджуватися даром праведності, отриманим від Ісуса. У свою чергу, це зробить нас сміливішими в молитві й більш упевненими в Божому прагненні на неї відповісти. Я знаю, Бог чує мої молитви й відповідає на них не тому, що я хороша людина; надзвичайна Божа добрість до мене є справжньою причиною того, що Він ніколи мене не ігноруватиме!
СЛОВО ВІД БОГА НА СЬОГОДНІ: Навчіться любити себе такими, які ви є, адже Бог створив вас Своєю власною рукою.