Клікніть тут щоб прослухати аудіоверсію статті
Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а (в тому), що Він полюбив нас, і послав Свого Сина, (зробивши Його жертвою і) вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак (сильно), то повинні любити і ми один одного! – 1 Івана 4:10-11, АМР
Кожна людина прагне любові й прийняття. Але багато хто з нас намагається знайти щастя не там, де його насправді потрібно шукати. Ми стараємося здобути його, постійно щось у когось забираючи. Однак справжнє щастя приходить лиш тоді, коли ми вміємо віддавати. Божа любов — це найдивовижніший подарунок, який ми могли отримати. Тільки-но пролившись на нас, вона має почати текти через нас на решту людей ― інакше вона застоюється і починає смердіти.
Любов повинна віддавати, бо це є частиною її природи. У Першім посланні Івана 4:11 наголошується на тому, що маємо віддавати любов, отриману від Бога: «Улюблені, коли Бог полюбив нас отак (сильно), то повинні любити і ми один одного!»
Прийняття справжньої Божої любові — це доволі тривалий процес. Спершу Бог поширює на нас Свою любов, і ми приймаємо її за вірою. Потім нам слід навчитися любити себе, Бога у відповідь на Його любов, а також інших людей. Любов має рухатися у повному циклі, інакше вона не стане досконалою. Щойно Божа любов наповнить нас — час почати віддавати її тим, хто нас оточує. Ми повинні прийняти рішення щедро і безумовно любити інших людей. Ми спроможні на таку ж любов — щиру і не обмежену умовами — яку Бог має до нас.
Відкрийте шлях для перемін — помоліться
Господи, я не хочу, аби Твоя любов застоювалася у моєму серці. Допоможи мені не тільки її приймати, але й доводити до досконалості, виливаючи на інших людей.