Клікніть тут щоб прослухати аудіоверсію статті
Утішайте (підбадьорюйте і заохочуйте) тому один одного, і збудовуйте (укріпляйте і повчайте) один одного, як і чините ви! – 1 до Солунян 5:11, АМР
Якось одного дня у справах я заходила в адміністративну будівлю, і чоловік, який стояв неподалік, відкрив переді мною двері. Я усміхнулася і подякувала йому. «Ви — п’ята людина, якій я відкриваю двері,» — відреагував він, — «та ви єдина мені усміхнулися і подякували». Тож я подякувала йому вдруге і знов усміхнулася. Пізніше я замислилася над тим, як часто ми сприймаємо людей, що нас оточують, і їхні вчинки як щось належне, навіть у таких дрібницях, як, прикладом, ця ситуація, коли незнайома людина відкриває перед вами двері.
Ми часто дякуємо людям за щось вагоме і значне, та скільки разів у своєму житті ми достойно оцінили дрібниці, які вони зробили для нас? Коли хтось робить вам щось приємне, а ви дякуєте у відповідь, то ці слова утішають і підбадьорюють цю людину. Подяка має для них величезну цінність, як ми спостерігали у цьому випадку з чоловіком біля адміністративної будівлі.
Ваш автобус прийшов сьогодні вчасно? Якщо так, то чи подякували ви за це водієві? Минулого разу після обіду в ресторані чи подякували ви офіціантові за те, що він підлив вам кави у чашку, хоча ви його про це і не прохали? Я намагаюся сказати наступне: виробіть вдячне ставлення до людей, які зустрічаються у вашому житті.
Відкрийте шлях для перемін — помоліться
Господи, допоможи мені завжди бути люб’язним і не залишати поза увагою ті маленькі, непомітні дрібниці, які люди роблять для мене. Я не хочу бути невдячним. Натомість, я волію говорити їм спасибі, підбадьорюючи тим самим.